Але “Охматдит“ хоча б зводять “з нуля“, що вже для нашої країни — велике досягнення. Адже крім нього з 510 лікувальних установ столиці в ХХI столітті побудовано хіба півтора десятка амбулаторій і пару дитячих поліклінік в нових районах! Решта бюджетних медичних будівель в Києві — ще радянські.
Якщо ми захворіємо, у нас є вибір. Він простий: ми або оплачуємо рахунок з приватної клініки, або опиняємося в сумній і обшарпаної лікарні. Суть послуг і там, і там — може бути однаковою. Лікарі, як показує практика, часто ті ж самі: вранці приймають в бюджетній медустанові, а ввечері — в новому корпусі приватної клініки. Устаткування — ще питання, де його більше і яке сучасніше. Відповідальність лікарів за результат — порівнянна, врешті-решт, закон один для всіх.
Може справа просто в “совковості” бюджетних медустанов? Так, цей фактор впливає на психіку, отже — на перебіг хвороби і процес одужання.
Виходить, ми змушені платити додатково “всього лише” за право лікуватися в людських умовах? Невже?
Україна будує хмарочоси і танхауси з нових матеріалів, будує мости і дамби за актуальними технологіями, створює відносно сучасні трамваї й машини. Навіть школи-садки “з нуля” виникають, і іноді навіть за бюджетні кошти. А ось нових лікарень — немає.
За останні років 20 виросла нова галузь приватної медицини. З новими і перебудованими спорудами поліклінік, профільних клінік і лікарняних комплексів. Однак вони по кишені — далеко не кожному.
Чому ж установи, від яких прямо залежить якість нашого життя, а іноді і саме існування, в настільки жахливому і смутному стані? Чому нових лікарень — вперто не будують?
Основною причиною, чому статус-кво зберігається десятки років, є будівельні норми, за якими зводилися старі лікарні-поліклініки. Вони були “заточені” під систему Семашка, розроблену в першій половині ХХ століття. Можливо, вона й була хорошою і ефективною, але для іншого суспільства! Тоді люди хворіли іншими хворобами, а рівень медицини принципово відрізнявся від сьогоднішнього.
Зараз — інший час й інша система. Змінилися і вимоги до комфорту, і типові хвороби. І медицина зробила крок далеко вперед за сто років. Логічно припустити, що повинні змінюватися й вимоги, що пред’являються до будівель, в яких люди лікуються. Скажімо, до питань вентиляції, про актуальність яких настільки раптово нагадав коронавірус. Або до комфорту туалетів, який зараз “середньою людиною” сприймається зовсім не так, як за часів “дефіциту туалетного паперу”. Або, наприклад, до безбар’єрності: кожен, хто хоч раз серйозно хворів, пам’ятає, що він майже автоматично ставав вразливим “пацієнтом з обмеженими можливостями”.
Здавалося б — в чім проблема? Є якась реформа охорони здоров’я, на неї виділено бюджетні кошти. Адже добра справа, можна їх успішно, як кажуть чиновники, “освоїти“. Та й алгоритм дій простий, як двері: нормативно–правова база — гроші — тендер — робота — результат.
Але в тому–то й справа, що перший пункт — поки що неможливо вирішити!
Сьогоднішній документ. В Україні діє документ ДБН (розшифровується як “Державні будівельні норми”) В.2.2-10-2001 “Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я”. Цей документ регламентує норми проектування будівництва/реконструкції медичних установ.
З моменту виходу цього документа пройшло майже 20 років. Досить багато, особливо з урахуванням того, як змінились за цей час люди, суспільство, технології. Однак і ці “ДБН” в редакції 2001 року — були всього лише “косметичним ремонтом” радянських будівельних норм для медустанов! Навіть людина, далека від медицини і будівництва, може здогадатися, наскільки ці “норми” – вже “ненормальні”!
Законопроект. У 2019 р. Мінрегіонбуд розробив проект нового документа. Цей документ — кажучи медичною мовою, далеко не панацея. У нинішній редакції проект “сирий”. Частина питань не висвітлена взагалі, в ряді інших — відсутній чіткий порядок протоколів проектування і будівництва, є й інші, очевидні для фахівця, проблеми.
Проте, в ньому був запропонований ряд сучасних і таких необхідних змін, зокрема, що стосуються інклюзивності приміщень. Також в ньому приділено увагу ряду технічних питань, наприклад, вентиляції та рекуперації, комфорту пацієнтів і персоналу. Тобто, при відповідних додатках, напрацьованій практиці реалізації його норм та іншому “шліфуванні напилком” — вже хоч щось.
Однак далі статусу проекту цей документ не пішов. Хтось із фахівців вважає, що на щастя — через недосконалість ДБН і потенційної можливості зробити краще. Інші скажуть “на жаль” — адже хоч якась надійна купина під ногою краще, ніж гора за горизонтом.
Але розумне пояснення цьому — мабуть, тільки одне. Як тільки держава прийме новий документ, що регламентує ДБН у сфері охорони здоров’я (запропонований Мінрегіонбудом або інший), це буде означати, що 99% медустанов України йому не відповідають та не задовольняють вимог законодавства! Тобто, миттєво виникне необхідність тотального оновлення всього фонду медичних закладів, від сільської амбулаторії до того ж “Охматдиту”. А значить — величезних бюджетних коштів.
Проблема накопичувалась багато років: будівлі старіли, лікарі звільнялися, пацієнти, особливо платоспроможні, “голосували гаманцем” за приватні клініки або їхали лікуватися в ЄС або той самий Ізраїль.
Однак коронавірус і карантин “раптово” (хоча і передбачувано!) показали: вічно відкладати вирішення питання — неможливо. Адже ясно: якщо питання хоча б почати вирішувати — українці віддадуть перевагу лікуванні вдома, а досвідчені лікарі не будуть погоджуватися працювати санітарами в який-небудь Німеччини! У підсумку, вітчизняні клініки почнуть заробляти, так чи інакше.
А значить, нові ДБН для медустанов — необхідні. І без них вся медична реформа в її будь-якому вигляді — є безглуздою тратою бюджетних коштів, якщо не їх свідомим та цинічним “розпилом”.
Джерело: https://delo.ua/opinions/pochemu-v-ukraine-ne-strojat-novyh-bolnic-370339/