Відкрите звернення УМС до депутатів Верховної Ради України

Відкрите звернення Української Медичної Спілки

 

Керівництву Верховної Ради України
Керівникам політичних партій
Керівникам депутатських фракцій
Народним депутатам України

1 вересня 2020 року

ЗВЕРНЕННЯ ЩОДО ЗАКОНОПРОЕКТУ 2445-Д

Підтримуючи прагнення законодавців надати можливість самоврядування медичній спільноті, звертаємося до Вас через стурбованість недосконалістю законопроекту 2445 -Д.

Законопроект зобов’язує всіх медиків не тільки обов’язково вступити до організації самоврядування, що виглядає сумнівно на фоні конституційних прав громадян, але і сплачувати обов’язковий «професійний збір» на утримання самої організації. Розмір «професійного збору» законодавством не обмежено! Враховуючи рівень заробітної плати медиків (станом на серпень 2020 року − найнижчий в Україні!), змушувати лікарів сплачувати законодавчо необмежений внесок, під страхом втрати права на професійну діяльність, виглядає несправедливим. Розмір таких внесків, як мінімум має бути обмежений законом і бути посильним, а враховуючи нинішній стан речей в медицині, було б правильним щоб законодавець, підтримуючи ідею необхідності самоврядівної організації, передбачив також і можливість покриття витрат на її існування за рахунок державного бюджету.

Вітаючи довіру до медичної спільноти з боку законодавців, які пропонують наділити медичне самоврядування повноваженнями, що прирівнюють його до органу державної влади, нажаль не передбачено внесення необхідних змін до чисельних діючих законів. Це може призвести до юридичних колізій і конфліктів між самоврядуванням та органами влади, зробивши лікарів заручниками неузгодженостей і дискредитуючи самоврядування як таке. Повноваження самоврядівної організації визначати стандарти надання медичної допомоги, протоколів лікування, позбавляти лікаря права на медичну діяльність без рішення суду; можливість видавати розпорядчі документи, які є обов’язковими для виконання лікарями та врахування місцевими та державними органами влади, потребує симетричного відображення у всіх законах, що регулюють інші сфери життєдіяльності. Іншим шляхом уникнення можливих проблем було б запровадження системи арбітражу, через яку можна було б розв’язувати колізії, оскільки наразі законопроект забороняє Міністерству Охорони Здоров’я, Кабінету Міністрів України чи Президенту України втручатися у рішення системи медичного самоврядування і навіть подання до суду на рішення органів медичного самоврядування обмежується за суб’єктністю подання. Якщо говорити про невичерпний перелік сфер законодавчого регулювання, які потребують змін у разі прийняття законопроекту 2445-Д, то це:

• у сфері бюджетній − передбачаючи законопроектом право медичного самоврядування впливати на формування стандартів надання медичної допомоги та створення протоколів лікування, не передбачено внесення змін до законодавчих актів, які регламентують процес формування державного бюджету, а це необхідно, оскільки стандарти медичної допомоги і протоколи лікування визначають медичне обладнання та медикаментозні засоби, закупівля яких здійснюється за рахунок державного бюджету;
• у сфері освіти – у питанні значних повноважень системи медичного самоврядування у сфері впливу на безперервну освіту лікарів не забезпечено можливість використання науково-освітньої бази, функціонування якої регулюється спеціальними законами, що може створювати проблеми при взаємодії з вищими навчальними закладами, та Національною академією медичних наук України;
• у сфері організації державної влади та місцевого самоврядування – передбачити і усунути проблеми взаємодії із місцевими органами влади, від яких значною мірою залежить успішне функціонування медичних установ районного і міського рівнів. Крім того, варто обмежити можливість використання вертикалі медичного самоврядування у сфері політичної агітації, виключивши можливість примусового залучення медиків до політичної діяльності.

Окреме занепокоєння викликають положення законопроекту, що мали б забезпечити рівне право участі кожного медика в управлінні медичного самоврядування. Наразі участь медиків допускається виключно через інструменти передбачені законом про «Про електронні довірчі послуги», і на даному етапі це, на жаль, усуне від участі у самоврядуванні значну частину українських медиків. У пояснювальній записці до законопроекту автори посилаються на європейський досвід. Проте останній суттєво відрізняється від запропонованої моделі самоврядування. Наприклад, у Німеччині подібні самоврядівні організації формуються спочатку на місцевому рівні (за територіальним принципом), які згодом у свою чергу створюють національний орган. Крім того, поданий законопроект не враховує можливість участі вже існуючих медичних професійних об’єднань у розбудові медичного самоврядування в Україні!

УМС