Повідомлення у ЗМІ про можливий зв’язок парацетамолу з порушеннями нейророзвитку дитини можуть поставити лікаря перед непростою ситуацією: препарат показаний, але вагітна відмовляється його приймати. Як пояснити наявні докази, поважати рішення пацієнтки та належно оформити свої дії? Практичну основу дають індивідуальне обґрунтування лікування, інформована розмова й фіксація подальшого плану допомоги.
Клінічна ситуація. Вагітна на 18-му тижні вагітності в сезон підвищеної захворюваності на грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції звертається до лікаря зі скаргами на підвищення температури тіла до 38,6 °C.
Оцінивши стан пацієнтки, лікар рекомендує парацетамол для зниження температури та визначає подальшу тактику обстеження й лікування з метою встановлення причини гарячки.
Однак пацієнтка категорично відмовляється:
— Я не прийматиму парацетамол. Читала, що він може спричинити аутизм у дитини.
Її партнер підтримує це рішення:
— Ми не хочемо ризикувати здоров’ям майбутньої дитини.
Як діяти лікарю в такій ситуації?
Парацетамол і ацетамінофен — дві назви однієї діючої речовини. У міжнародних документах вони використовуються як синоніми.
Під час консультування вагітної важливо розмежовувати два принципово різні поняття: статистичну асоціацію та встановлений причинно-наслідковий зв’язок. Виявлення зв’язку між прийманням препарату та певним станом здоров’я дитини ще не означає, що саме препарат спричинив цей стан.
22 вересня 2025 року Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) повідомило про початок процедури внесення змін до маркування препаратів ацетамінофену. Підставою стали результати досліджень, у яких виявлено можливу асоціацію між застосуванням ацетамінофену під час вагітності та розвитком у дітей розладів аутистичного спектра (РАС) і синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).
Водночас FDA наголосило, що причинно-наслідкового зв’язку не встановлено, а наявні наукові результати залишаються суперечливими (Офіційне повідомлення FDA від 22.09.2025).
В окремому листі до лікарів регулятор рекомендував розглянути можливість обмеження застосування ацетамінофену при звичайній невисокій гарячці. При цьому FDA визнало необхідність враховувати ризики альтернативних знеболювальних і жарознижувальних препаратів (Лист FDA до лікарів від 22.09.2025).
Отже, повідомлення FDA не означало ані встановлення факту, що парацетамол спричиняє аутизм, ані загальної заборони його застосування під час вагітності.
20 січня 2026 року Європейське агентство з лікарських засобів (EMA) підтвердило чинну позицію щодо застосування парацетамолу під час вагітності.
Підставою для оновлення повідомлення став систематичний огляд і мета-аналіз, опублікований у The Lancet Obstetrics, Gynaecology, & Women’s Health. Дослідники не виявили доказів підвищення ризику РАС, СДУГ або інтелектуальних порушень у дітей унаслідок застосування парацетамолу вагітними в рекомендованих дозах.
EMA підтвердило: парацетамол може застосовуватися під час вагітності за клінічних показань. При цьому слід обирати найнижчу ефективну дозу, найкоротшу необхідну тривалість лікування та найменшу можливу частоту прийому препарату (Офіційне повідомлення EMA, оновлення від 20.01.2026).
У вересні 2025 року Американський коледж акушерів-гінекологів (ACOG) підтвердив, що ацетамінофен залишається препаратом вибору для зменшення болю та зниження температури під час вагітності.
ACOG рекомендує його обґрунтоване застосування після консультації з лікарем, у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого необхідного часу.
Професійне товариство також зазначило, що сукупність наявних доказів не підтверджує причинного зв’язку між пренатальним впливом ацетамінофену та порушеннями нейророзвитку дітей (ACOG Practice Advisory: Acetaminophen Use in Pregnancy and Neurodevelopmental Outcomes, 2025).
1 червня 2026 року Товариство медицини матері та плода (SMFM) опублікувало оновлену заяву, у якій підтвердило рекомендацію застосовувати ацетамінофен як препарат першої лінії для лікування болю та гарячки під час вагітності.
Автори документа звернули особливу увагу на методологічні обмеження обсерваційних досліджень, зокрема:
За висновком SMFM, наявні результати не підтверджують причинно-наслідкового зв’язку та не обґрунтовують відмови від усталеної клінічної практики (SMFM Statement: Acetaminophen Use During Pregnancy, 2026).
Що це означає для лікаря?
Під час консультування пацієнтки неприпустимо представляти можливу асоціацію як доведений побічний ефект препарату. Водночас некоректно гарантувати абсолютну відсутність будь-якого ризику.
Завдання лікаря — пояснити сучасний стан доказів, клінічну мету призначення та співвідношення очікуваної користі й можливих ризиків у конкретній ситуації.
Важливо враховувати й наслідки відсутності лікування. SMFM наголошує на ризиках нелікованої гарячки, особливо в першому триместрі вагітності, а також на негативному впливі болю на самопочуття та стан матері (Позиція SMFM, 2026).
В Україні застосування парацетамолу під час вагітності загалом не заборонене. Однак можливість призначення конкретного лікарського засобу необхідно оцінювати відповідно до його чинної інструкції для медичного застосування.
Наприклад, в офіційній інструкції до однокомпонентного препарату «Парацетамол-Дарниця» зазначено, що його призначення під час вагітності можливе, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Інструкція також передбачає можливість застосування препарату за клінічної потреби з дотриманням принципу найнижчої ефективної дози, найкоротшого строку лікування та найменшої можливої частоти приймання (Офіційна інструкція для медичного застосування препарату «Парацетамол-Дарниця»).
Стаття 14-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначає правові засади стандартизації медичної допомоги та обов’язковість застосування галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.
Стаття 78 Основ встановлює професійні обов’язки медичних працівників, зокрема необхідність надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу й дотримуватися принципів доказової медицини (Основи законодавства України про охорону здоров’я).
Порядок розроблення галузевих стандартів у 2026 році оновлено наказом МОЗ України від 19 червня 2026 року № 845 «Деякі питання розробки галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я», який набрав чинності 14 серпня 2026 року та визнав таким, що втратив чинність, наказ МОЗ № 751 (Наказ МОЗ України № 845 від 19.06.2026).
Практичний висновок: міжнародні рекомендації та заяви професійних товариств є важливими джерелами для оцінювання доказів. Однак пресреліз FDA чи позиція ACOG або SMFM самі по собі не змінюють українського законодавства, чинних галузевих стандартів та інструкцій для медичного застосування зареєстрованих в Україні лікарських засобів.
Усі ці положення узгоджуються з рекомендаціями EMA, позицією ACOG та вимогами інструкції до конкретного лікарського засобу.
Окремої уваги потребують комбіновані препарати.
Державний експертний центр МОЗ України у повідомленні щодо оновлення інструкцій лікарських засобів, які містять парацетамол, зазначав: якщо інструкція до комбінованого препарату встановлює суворіші обмеження, мають застосовуватися саме вони.
Отже, положення про застосування однокомпонентного парацетамолу не можна автоматично поширювати на комбіновані лікарські засоби для симптоматичного лікування застуди та грипу (Повідомлення ДЕЦ МОЗ України від 20.05.2019, оновлене 13.12.2022).
При цьому інформаційне повідомлення ДЕЦ не замінює перевірки актуальної інструкції до конкретного препарату.
Оцінювання співвідношення користі та ризику не обмежується аналізом можливих небажаних реакцій лікарського засобу.
Лікар має враховувати не лише ризики лікування, а й ризики захворювання або стану, який залишається без належної терапії.
ACOG наголошує, що недостатнє лікування станів, за яких може бути показаний ацетамінофен, зокрема гарячки та болю, також пов’язане з ризиками для здоров’я матері й плода. Рішення необхідно ухвалювати з урахуванням клінічного стану жінки, терміну вагітності, причини симптомів та доступних методів лікування (ACOG Practice Advisory, 2025).
Гарячка, особливо в першому триместрі вагітності, асоціюється з підвищеним ризиком окремих несприятливих наслідків для плода. Водночас підвищення температури може свідчити про інфекційне або інше захворювання, яке потребує своєчасної діагностики та лікування (SMFM Statement, 2026).
Тому під час консультування важливо пояснити пацієнтці:
Зниження температури не замінює діагностики та лікування основного захворювання.
Нелікований інтенсивний біль може суттєво погіршувати самопочуття та функціональний стан вагітної. Водночас новий, сильний, раптовий або стійкий головний біль потребує оцінювання його причини.
Зокрема, необхідно враховувати можливість вторинного головного болю, пов’язаного з небезпечними станами, включно з прееклампсією, яка зазвичай розвивається після 20-го тижня вагітності. ACOG: Headaches and Pregnancy.
При цьому некоректно стверджувати, що будь-який нелікований головний біль або сама відмова від парацетамолу обов’язково призведуть до ушкодження плода.
Основний принцип: пацієнтка має отримати зрозуміле пояснення можливих наслідків обох рішень — прийняття рекомендованого лікування та відмови від нього.
За клінічної потреби застосування парацетамолу під час вагітності має відповідати принципу найнижчої ефективної дози, найкоротшої необхідної тривалості та найменшої можливої частоти приймання.
Такий підхід закріплено в рекомендаціях EMA та відображено в українській інструкції до препарату «Парацетамол-Дарниця».
Для лікаря це означає необхідність конкретизувати призначення:
Особливо важливо попередити про недопустимість одночасного приймання кількох препаратів, що містять парацетамол, через ризик ненавмисного передозування та токсичного ураження печінки (Офіційна інструкція для медичного застосування).
Якщо біль або гарячка зберігаються, необхідно повторно оцінити клінічний стан і причину симптомів, а не автоматично продовжувати лікування.
Стаття 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я закріплює право пацієнта на достовірну та повну інформацію про стан свого здоров’я. У взаємозв’язку з вимогами статті 43 це передбачає належне інформування перед медичним втручанням/призначенням (Основи законодавства України про охорону здоров’я).
ACOG розглядає інформовану згоду як процес, під час якого пацієнтка отримує достовірну й зрозумілу інформацію, має можливість поставити запитання та добровільно ухвалити рішення, зокрема відмовитися від рекомендованого лікування (ACOG Committee Opinion No. 819: Informed Consent and Shared Decision Making in Obstetrics and Gynecology).
Для української практики ці положення є професійним орієнтиром ефективної комунікації. Безпосередні правові підстави для дій лікаря визначаються законодавством України.
1. З’ясувати причину занепокоєння.
Не варто відразу спростовувати слова пацієнтки або знецінювати її побоювання.
Можна запитати:
«Що саме ви прочитали про парацетамол?»
«Яких наслідків для дитини ви найбільше остерігаєтеся?»
2. Пояснити клінічну мету рекомендації.
«Я рекомендую парацетамол для зниження температури. Водночас нам необхідно з’ясувати причину гарячки та визначити подальше лікування. Я поясню, як саме слід приймати препарат і коли потрібно повторно оцінити ваш стан».
3. Відокремити наукові факти від припущень.
«У деяких дослідженнях повідомляли про можливий зв’язок між застосуванням парацетамолу під час вагітності та порушеннями нейророзвитку дітей. Однак такий зв’язок не означає, що саме препарат спричиняє ці порушення. Наявні докази не підтверджують причинного зв’язку. Провідні професійні товариства й фармрегулятори підтримують застосування парацетамолу під час вагітності за наявності показань».
Це пояснення узгоджується з позицією EMA, рекомендаціями ACOG та висновками SMFM.
4. Обговорити доступні варіанти та наслідки відмови.
Пацієнтка має розуміти очікувану користь рекомендованого лікування, суттєві ризики, можливі альтернативи й наслідки відмови саме у своїй клінічній ситуації.
5. Перевірити, чи правильно пацієнтка зрозуміла інформацію.
Наприклад:
«Розкажіть, будь ласка, як ви зрозуміли мою рекомендацію та наш план подальших дій».
Це допомагає виявити можливі непорозуміння та переконатися, що рішення ґрунтується на належному інформуванні. Такий підхід відповідає принципам спільного ухвалення рішень.
Чого варто уникати?
Не слід замінювати аргументоване пояснення фразами на кшталт: «Усі вагітні приймають», «Гарантую, що жодної шкоди не буде» або «Відмовляєтеся — отже, самі відповідатимете за наслідки».
Вагітність сама по собі не обмежує права жінки на відмову від медичного втручання.
Частина четверта статті 284 Цивільного кодексу України передбачає право повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, відмовитися від лікування (Цивільний кодекс України, стаття 284).
Водночас відмова пацієнтки не звільняє лікаря від обов’язку належно оцінити її стан, пояснити ризики та визначити подальшу тактику медичної допомоги.
Стаття 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я встановлює: якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний їх пояснити.
Якщо після цього пацієнт продовжує відмовлятися від лікування, лікар має право отримати письмове підтвердження відмови, а за неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 43).
З’ясувати обсяг відмови. Необхідно уточнити, від чого саме відмовляється пацієнтка: від конкретного лікарського засобу, певного способу його застосування чи також від інших запропонованих обстежень і лікувальних заходів.
Зафіксувати причину відмови. Якщо пацієнтка пояснює своє рішення, доцільно відобразити його мотиви в медичній документації, бажано максимально близько до її власних слів.
Обговорити можливі альтернативи. Слід визначити, які подальші обстеження, лікування та спостереження є клінічно прийнятними й на які заходи пацієнтка погоджується.
Пояснити ризики та порядок повторного звернення. Пацієнтка повинна знати, за яких симптомів потрібна невідкладна допомога, а також коли і де необхідно пройти повторне обстеження.
За потреби організувати додаткову консультацію. Якщо клінічна ситуація дозволяє, можна запропонувати консультацію іншого фахівця, не допускаючи небезпечної затримки необхідної допомоги.
Повернімося до описаного клінічного випадку.
Якщо вагітна відмовляється приймати парацетамол, лікарю необхідно продовжити оцінювання її стану, встановлення причини гарячки та обговорення подальшого лікування.
Важливо не підміняти парацетамол іншим препаратом лише через побоювання пацієнтки: альтернативні жарознижувальні й знеболювальні засоби також мають власні ризики та обмеження застосування під час вагітності.
Особливу увагу слід приділяти симптомам, які потребують невідкладного медичного оцінювання.
Центри з контролю та профілактики захворювань США (CDC) відносять до невідкладних попереджувальних симптомів під час вагітності, зокрема, підвищення температури тіла до 38 °C і вище, утруднене дихання, стійкий або наростаючий головний біль та порушення зору (CDC: Urgent Maternal Warning Signs).
Тому рекомендація самостійно спостерігати за станом удома без належного клінічного оцінювання та чіткого плану подальших дій є неприйнятною за наявності таких симптомів.
Якщо пацієнтка не надає письмового підтвердження відмови, а ситуація підпадає під умови статті 43 Основ, лікар має право оформити відповідний акт у присутності свідків.
Доцільно зазначити дату й час, зміст запропонованого лікування, надані роз’яснення, характер відмови та обставини, через які не вдалося отримати письмове підтвердження.
Свідки мають засвідчувати лише ті обставини, які вони фактично спостерігали.
Це практичний спосіб документування, що ґрунтується на статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Водночас ця стаття не встановлює єдиного універсального шаблону такого акта.
Законодавство України передбачає можливість надання медичної допомоги без згоди особи за визначених законом обставин.
Частина п’ята статті 284 Цивільного кодексу України стосується невідкладних випадків за наявності реальної загрози життю. Цивільний кодекс України, стаття 284.
Водночас частина друга статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я уточнює, що медичне втручання без згоди допускається за наявності ознак прямої загрози життю пацієнта та неможливості з об’єктивних причин отримати його згоду або згоду законного представника. Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 43.
Для правової оцінки принципово важливо не ототожнювати свідому незгоду пацієнтки з об’єктивною неможливістю отримати її згоду.
Якщо жінка усвідомлює ситуацію, розуміє надану інформацію та добровільно висловлює відмову, це не тотожне стану, за якого вона, наприклад через втрату свідомості, об’єктивно не може ухвалити або повідомити рішення.
Саме посилання на інтереси плода не створює загального правового дозволу на примусове лікування вагітної.
У невідкладній ситуації лікар повинен окремо оцінити фактичні клінічні та правові підстави для втручання без згоди, належно їх задокументувати й забезпечити необхідну допомогу відповідно до законодавства.
Під час обговорення лікування лікар має звертатися насамперед до самої пацієнтки.
Партнер, чоловік або інший родич не набуває права ухвалювати рішення замість повнолітньої дієздатної жінки лише на підставі сімейного чи родинного зв’язку.
Право пацієнтки на самостійне рішення щодо лікування закріплене в статті 284 Цивільного кодексу України.
Відомості про стан здоров’я належать до інформації з обмеженим доступом і захищаються положеннями статті 286 Цивільного кодексу України та статті 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я.
Тому перед залученням близьких до обговорення медичних питань доцільно з’ясувати, чи бажає цього сама пацієнтка та яку інформацію дозволяє обговорювати в їхній присутності.
Якщо активне втручання партнера або родичів перешкоджає з’ясуванню власної позиції жінки, доцільно запропонувати їй частину консультації провести наодинці.
Мета такого підходу — забезпечити можливість вільного й усвідомленого волевиявлення пацієнтки.
Належне документування клінічного рішення, процесу інформування та відмови від лікування має важливе значення для забезпечення прав пацієнтки та професійної правової безпеки лікаря.
В Україні вимоги до інформованої добровільної згоди відображено, зокрема, в Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003-6/о, затвердженій наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110. Інструкція до форми № 003-6/о.
Водночас наявність підписаного загального документа про згоду не замінює індивідуального обговорення конкретної клінічної ситуації та не підтверджує автоматично, що пацієнтка отримала всю необхідну інформацію.
1. Клінічний стан пацієнтки (термін вагітності, скарги, анамнез, результати об’єктивного обстеження, встановлені або попередні діагнози, показання до рекомендованого лікування).
2. Зміст медичної рекомендації (назву лікарського засобу, форму випуску, разову дозу, спосіб застосування, інтервали між прийманнями, максимально допустиму добову дозу, тривалість застосування та запланований строк повторного оцінювання стану).
3. Надану пацієнтці інформацію (мету призначення, очікувану користь, суттєві ризики, можливі альтернативи та наслідки відмови. Доцільно зазначити, що було обговорено занепокоєння пацієнтки щодо можливого впливу парацетамолу на нейророзвиток дитини).
4. Рішення пацієнтки (згоду на лікування або чітко визначений обсяг відмови. Якщо пацієнтка повідомила мотиви свого рішення, їх також доцільно зафіксувати).
5. Подальший план медичної допомоги (погоджені діагностичні та лікувальні заходи, строк повторного огляду, симптоми, за яких необхідно негайно звернутися по медичну допомогу, а також відомості про письмове підтвердження відмови чи складений акт, якщо такий оформлювався).
«Дата, час консультації.
Вагітність — [зазначити термін]. Скарги: [зазначити]. Дані об’єктивного обстеження: [зазначити]. За результатами оцінювання стану рекомендовано парацетамол [зазначити лікарську форму, разову дозу, спосіб застосування, інтервал прийому, максимальну добову дозу, тривалість лікування]. Пацієнтці роз’яснено клінічну мету призначення, очікувану користь, суттєві ризики, можливі альтернативи та наслідки відмови від рекомендованого лікування. Обговорено занепокоєння пацієнтки щодо можливого впливу парацетамолу на нейророзвиток дитини. Надано інформацію про сучасні наукові дані та відсутність установленого причинно-наслідкового зв’язку між застосуванням препарату під час вагітності та розвитком РАС або СДУГ у дітей. Пацієнтка пояснила причину відмови такими словами: [зазначити фактичне висловлювання]. Після надання роз’яснень пацієнтка від запропонованого приймання парацетамолу відмовилася. Щодо інших діагностичних і лікувальних заходів погоджено: [зазначити]. Визначено подальший план медичної допомоги, строк і місце повторного огляду. Пацієнтці роз’яснено симптоми, за появи яких необхідно негайно звернутися по медичну допомогу. Відмову від лікування задокументовано: [зазначити спосіб підтвердження та реквізити відповідного документа, якщо його оформлено]».
Увага! Наведений текст є навчальним зразком. Його необхідно адаптувати до конкретної клінічної ситуації. Документувати слід виключно фактично встановлені обставини, надані пояснення та виконані дії.
Важливе застереження для лікаря
Підпис пацієнтки підтверджує певне зафіксоване волевиявлення, однак сам по собі не доводить належності всього процесу інформування, не замінює обґрунтованого клінічного рішення та не гарантує відсутності подальших претензій.
Загальну фразу «Претензій не маю» не слід використовувати замість конкретного опису наданої інформації, рішення пацієнтки та погодженого плану допомоги.
1. Призначайте лікарський засіб за клінічними показаннями.
Оцінюйте стан пацієнтки, перевіряйте чинну інструкцію до конкретного препарату, враховуйте протипоказання та індивідуальні ризики. Дотримуйтеся принципу найнижчої ефективної дози та найкоротшого необхідного строку застосування.
2. Розмежовуйте наукові припущення та доведені факти.
Не представляйте статистичну асоціацію як установлений причинно-наслідковий зв’язок. Спирайтеся на актуальні наукові дані та офіційні рекомендації.
3. Пояснюйте наслідки як лікування, так і відмови від нього.
Пацієнтка має розуміти не лише потенційні ризики лікарського засобу, а й можливі наслідки відсутності показаного лікування.
4. Поважайте право пацієнтки на добровільне рішення.
Вагітність не позбавляє дієздатну жінку права відмовитися від лікування. Участь партнера та родичів має враховувати її волю й не замінювати її особистого рішення.
5. Документуйте конкретні обставини, а не лише факт відмови.
Медичний запис має відображати клінічне обґрунтування рекомендації, зміст наданих пояснень, рішення пацієнтки та подальшу тактику допомоги.
6. Забезпечуйте безперервність необхідної медичної допомоги.
Відмова від конкретного препарату не повинна призводити до втрати належного клінічного спостереження. Необхідно визначити подальші погоджені заходи, строки контролю та підстави для невідкладного звернення.
Дискусія щодо можливого зв’язку між застосуванням парацетамолу під час вагітності та порушеннями нейророзвитку дітей продемонструвала, наскільки швидко повідомлення про наукову невизначеність можуть впливати на рішення пацієнтів.
Для лікаря в такій ситуації важливо не лише орієнтуватися в актуальних доказах, а й уміти зрозуміло пояснити їх пацієнтці, оцінити індивідуальне співвідношення користі та ризику, поважати право на інформовану відмову та належно документувати свої дії.
Правова безпека лікаря ґрунтується не на самому факті призначення чи відмови пацієнтки, а на належному виконанні професійних обов’язків: обґрунтованому клінічному рішенні, дотриманні нормативних вимог, якісному інформуванні, достовірному документуванні та забезпеченні подальшої необхідної медичної допомоги.
Увага! Актуальність допису перевірено станом на 19 жовтня 2026 року.