Українська Медична Спілка (УМС) звернулася до народної депутатки України Іванни Климпуш-Цинцадзе з проханням використати передбачені законом механізми парламентського реагування щодо нового Стандарту «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги». Вважаємо, що окремі положення документа потребують перегляду через правову невизначеність для лікарів, можливі ризики для пацієнтів та потенційні фінансові наслідки для закладів охорони здоров’я.
30 липня 2026 року Міністерство охорони здоров’я України наказом №1044 затвердило новий Стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги». Документ має уніфікувати підходи до планової та екстреної госпіталізації, продовження стаціонарного лікування, переведення та виписки пацієнтів. МОЗ називає його першим в Україні стандартом, який об’єднує відповідні критерії у наскрізну систему.
Водночас запровадження єдиних критеріїв порушує питання, які виходять далеко за межі суто організації роботи стаціонару. Йдеться про те, наскільки чітко визначена свобода клінічного рішення лікаря, як діяти у випадках, що не вкладаються у формальні критерії, хто і в якому порядку має погоджувати відступ від них, а також чи можуть нові правила впливати на оцінку обґрунтованості госпіталізації під час контролю та фінансування медичних закладів.
Саме на цих проблемах зосереджує увагу Українська Медична Спілка у зверненні до народної депутатки. Раніше УМС також окреслювала ряд застережень щодо проєкту цього наказу і брала участь у його громадському обговоренні.
Одне з головних застережень УМС стосується ситуацій, коли стан пацієнта, на думку лікаря, потребує стаціонарного лікування, однак формально визначений критерій обов’язкової госпіталізації відсутній.
У Спілці вказують на ризик, за якого лікар може опинитися між необхідністю виконувати положення обов’язкового галузевого Стандарту та власною професійною і юридичною відповідальністю за наслідки відмови від госпіталізації або несвоєчасного надання необхідної допомоги.
Проблема посилюється тим, що сам Стандарт залишає остаточне клінічне рішення за лікарем, але водночас передбачає спеціальну процедуру для відступу від установлених критеріїв: таке рішення має бути письмово обґрунтоване і погоджене із завідувачем відповідного відділення та/або черговим лікарем.
На думку УМС, документ недостатньо чітко відповідає на практичні запитання: чи має погодження відбутися до госпіталізації, що робити, якщо його неможливо оперативно отримати, як діяти у разі професійної незгоди та хто в такій ситуації ухвалює остаточне рішення і несе відповідальність за нього.
Ще одне питання стосується медико-технологічних документів, на які посилається Стандарт.
Як зазначає УМС, щодо окремих пов’язаних клінічних настанов у Реєстрі медико-технологічних документів уже міститься позначка «застаріла, використовувати з обережністю», тоді як для певних нозологій існують новіші стандарти та клінічні настанови.
Це створює для практикуючого лікаря не абстрактну методологічну проблему, а цілком конкретне питання: який підхід надалі вважатиметься належним під час оцінки його професійних дій — буквальне виконання формально чинного старого протоколу чи застосування новішого стандарту і сучаснішої доказової бази?
УМС також звертає увагу на нормативне регулювання денного стаціонару, який у Стандарті розглядається як одна з альтернатив цілодобовій госпіталізації.
У зверненні зазначено, що пункт 7 документа містить посилання на наказ МОЗ №72 від 23 лютого 2001 року, який, згідно з офіційною карткою документа, втратив чинність у 2016 році. На думку Спілки, якщо пацієнта замість цілодобової госпіталізації спрямовують на іншу форму допомоги, ця альтернатива має бути не лише зазначена в нормативному документі, а реально організована, доступна та безпечна.
Серед найбільш практично значущих питань УМС називає можливе застосування критеріїв госпіталізації у відносинах між медичними закладами та Національною службою здоров’я України.
Сам Стандарт не встановлює тарифів і правил оплати медичних послуг. Водночас, як зазначено у зверненні, дотримання галузевих стандартів пов’язане з організацією та оплатою медичної допомоги в межах Програми медичних гарантій.
Тому УМС вважає необхідним заздалегідь отримати однозначну відповідь:
чи можуть критерії нового Стандарту використовуватися НСЗУ для оцінювання обґрунтованості госпіталізації та чи не стане відсутність формального критерію підставою для фінансових претензій до закладу, навіть якщо лікар клінічно обґрунтував необхідність стаціонарної допомоги.
Окремої ясності, на думку Спілки, потребують фінансування спостереження пацієнта до 24 годин, співвідношення цього режиму зі «стаціонаром одного дня» та механізм оплати допомоги у денному стаціонарі.
Українська Медична Спілка наголошує, що обов’язковий для практичного застосування галузевий стандарт має бути юридично визначеним, клінічно актуальним, внутрішньо узгодженим та придатним до застосування в реальних умовах системи охорони здоров’я.
У зверненні до Іванни Климпуш-Цинцадзе УМС просить використати доступні народному депутату механізми парламентського реагування, щоб спонукати МОЗ до перегляду Стандарту, усунення виявлених правових та організаційних недоліків і проведення його повторного фахового обговорення.
Серед конкретних пропозицій Спілки — комплексний правовий, медико-технологічний і фінансово-організаційний перегляд документа; ревізія нормативних і клінічних джерел, на які він посилається; визначення чіткого алгоритму дій лікаря при відступі від критеріїв; розмежування відповідальності учасників ухвалення рішення; офіційне роз’яснення НСЗУ щодо можливих фінансових наслідків та залучення до перегляду практикуючих лікарів, медичних юристів, професійних об’єднань і представників пацієнтської спільноти.
Нижче публікуємо повний текст звернення Громадської спілки «Українська Медична Спілка» до народної депутатки України Іванни Климпуш-Цинцадзе від 7 серпня 2026 року.
======================================================================================================
ЗВЕРНЕННЯ
до Депутата Верховної Ради України Іванни Климпуш-Цинцадзе
Шановна Іванно Орестівно,
Звертаємося до Вас як до народного депутата України з проханням вжити всіх доступних у межах Ваших повноважень заходів у зв’язку із ситуацією, що склалася внаслідок нормативної діяльності Міністерства охорони здоров’я України.
На жаль, численні зауваження та звернення представників медичної спільноти щодо якості окремих нормативних актів МОЗ не отримують належної реакції. Водночас продовжують ухвалюватися документи, окремі положення яких створюють правову невизначеність для медичних працівників, ризики для пацієнтів та можуть мати серйозні негативні наслідки для функціонування системи охорони здоров’я. Йдеться про наказ МОЗ України, яким затверджено Стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги».
Документ викликав значний резонанс у медичній спільноті і може призвести до серйозних негативних наслідків.
У результаті лікар фактично може опинитися між двома ризиками:
Критерії госпіталізації потенційно можуть використовуватися під час моніторингу виконання договорів із НСЗУ для оцінки обґрунтованості стаціонарних випадків. Це створює ризик зменшення оплати, перерахунку раніше виплачених коштів або інших фінансових наслідків для закладів, які, керуючись клінічними показаннями та професійним рішенням лікаря, госпіталізували пацієнта поза формально визначеними критеріями.
На наше переконання, нормативний акт, який регулює настільки чутливу сферу, як рішення про госпіталізацію, продовження стаціонарного лікування та виписку пацієнта, має бути юридично бездоганним, клінічно актуальним, узгодженим із чинною системою фінансування та не повинен перекладати наслідки недосконалого нормативного регулювання на лікаря, заклад охорони здоров’я чи пацієнта.
У зв’язку з цим просимо Вас використати передбачені законодавством повноваження народного депутата України та вжити можливих заходів парламентського реагування з метою спонукання МОЗ України до перегляду зазначеного Стандарту, усунення виявлених правових та організаційних недоліків і проведення його повторного фахового обговорення.
Нижче надаємо більш детальне обґрунтування необхідності такого перегляду.
Не заперечуючи необхідності запровадження зрозумілих і уніфікованих підходів до госпіталізації, продовження стаціонарного лікування, переведення та виписки пацієнтів, вважаємо за необхідне звернути увагу Міністерства на низку положень Стандарту «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги», затвердженого наказом МОЗ України від 30.07.2026 № 1044, які створюють правову невизначеність для медичних працівників, ризики неоднакового правозастосування, можливі ризики обмеження доступу пацієнтів до необхідної стаціонарної допомоги, а також потенційні фінансові ризики для закладів охорони здоров’я (ЗОЗ) у договірних відносинах з Національною службою здоров’я України (НСЗУ).
Особливої уваги ці питання потребують з огляду на правовий статус галузевих стандартів.
Відповідно до статті 14-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи) стандарт медичної допомоги є сукупністю норм, правил, нормативів та показників якості, що мають розроблятися з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики. Додержання стандартів медичної допомоги та клінічних протоколів є обов’язковим для ЗОЗ, їх відділень і підрозділів.
Отже, юридична визначеність, актуальність, внутрішня узгодженість і практична реалізованість такого документа мають принципове значення не лише для якості медичної допомоги, а й для правової безпеки лікаря, пацієнта та ЗОЗ.
Пункт 7 розділу І Стандарту передбачає: «За відсутності Критеріїв обов’язкової госпіталізації пацієнт отримує медичну допомогу в амбулаторних умовах, зокрема в умовах денного стаціонару відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2001 року № 72». Однак, згідно з офіційною карткою документа на порталі ВРУ, наказ № 72 втратив чинність у 2016 році (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0072282-01#Text).
Стаття 33 Основ передбачає, що медична допомога може надаватися, зокрема, в умовах денного стаціонару. Водночас ця ж стаття передбачає затвердження центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері охорони здоров’я, порядку надання медичної допомоги, а також умов та форм її надання.
Таким чином, законодавче закріплення денного стаціонару як можливої форми надання допомоги не замінює належного підзаконного регулювання порядку її практичної реалізації. Особливо це важливо тому, що Стандарт використовує денний стаціонар не абстрактно, а як одну з альтернатив цілодобовій госпіталізації.
Якщо пацієнта не госпіталізують до цілодобового стаціонару, для нього має існувати не формальна, а реально доступна, організаційно забезпечена і безпечна альтернатива. У зв’язку з цим потребує офіційного визначення, якими саме чинними нормативно-правовими актами сьогодні регулюються організація, функціонування, обсяг допомоги та маршрути пацієнтів в умовах денного стаціонару.
Стандарт містить відсилання до низки раніше затверджених уніфікованих клінічних протоколів. При цьому щодо окремих із них у Реєстрі медико-технологічних документів Державного експертного центру МОЗ України пов’язані клінічні настанови вже мають статус «застаріла, використовувати з обережністю», а щодо окремих нозологій наявні новіші стандарти та клінічні настанови.
Безумовно, клінічна настанова сама по собі не є нормативно-правовим актом, а позначення її як застарілої автоматично не припиняє чинності наказу МОЗ, яким затверджено відповідний протокол. Однак це не усуває іншої проблеми — розриву між юридичною чинністю протоколу та актуальністю його доказової основи.
Методика розробки та впровадження медичних стандартів медичної допомоги на засадах доказової медицини, затверджена наказом МОЗ України від 28.09.2012 № 751, визначає уніфікований клінічний протокол як документ, що розробляється на основі клінічної настанови, а клінічну настанову — як документ, створений із застосуванням методології доказової медицини для допомоги лікарю та пацієнту у прийнятті раціонального клінічного рішення.
Тому для практикуючого лікаря виникає цілком конкретна проблема: який підхід буде визнаний належним під час експертної, дисциплінарної, цивільно-правової або кримінально-правової оцінки його дій — буквальне виконання формально чинного старого протоколу чи застосування новішого стандарту і сучасної доказової бази?
Отже, Стандарт і профільні стандарти мають бути не просто формально чинними, а повністю взаємоузгодженими.
Пункт 1 розділу І Стандарту прямо встановлює, що відповідність критеріям є необхідною, але не самодостатньою умовою, не є автоматичним приписом госпіталізувати, а: «Остаточне рішення ухвалює лікар з урахуванням клінічної картини».
Разом із тим пункт 8 розділу І передбачає, що рішення про відступ від критеріїв госпіталізації має бути письмово обґрунтоване, містити клінічні підстави, оцінку користі та ризиків, строк повторної оцінки та: «має бути погоджено із завідувачем відповідного відділення та/або черговим лікарем», із наступним обов’язковим розглядом під час щоденного моніторингу доцільності госпіталізацій та їх тривалості.
Таким чином, Стандарт одночасно закріплює:
При цьому документ не визначає достатньо чітко, чи є погодження передумовою реалізації рішення, чи може здійснюватися після госпіталізації, які наслідки має відмова у погодженні, хто приймає остаточне рішення в разі професійної незгоди та яким чином розподіляється відповідальність між учасниками процедури.
Втім в інших положеннях документа автори прямо передбачили можливість тимчасової госпіталізації та подальшого погодження, коли мали намір установити саме таку процедуру.
Отже, якщо МОЗ справді вкладає в пункт 8 саме такий зміст, він має бути закріплений безпосередньо в нормативному документі, а не лише в усних роз’ясненнях після його затвердження.
Зазначена невизначеність має принципове значення з огляду на можливу юридичну оцінку дій лікаря.
Конституція України встановлює індивідуальний характер юридичної відповідальності.
У конкретній медико-правовій ситуації оцінюватимуться професійні та посадові обов’язки кожної особи, її дії або бездіяльність, можливість діяти інакше, форма вини, причинний зв’язок та наслідки.
Кримінальний кодекс України, зокрема стаття 140, передбачає відповідальність медичного або фармацевтичного працівника за невиконання чи неналежне виконання професійних обов’язків унаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них за наявності передбачених законом наслідків.
Тому медичний працівник повинен мати можливість до прийняття рішення, а не після виникнення несприятливих наслідків, зрозуміти:
Стандарт одночасно передбачає, що критерії не є автоматичним приписом госпіталізувати, та встановлює правило, за яким за відсутності критеріїв обов’язкової госпіталізації пацієнт отримує допомогу амбулаторно. Відступ можливий, однак пов’язаний зі спеціальним документуванням і погодженням.
За таких умов існує ризик, що критерії, які за задумом мають лише підтримувати клінічне рішення, на практиці можуть поступово перетворитися на формальний фільтр доступу до стаціонарної допомоги. Особливо це небезпечно в громадах і регіонах, де фактично обмежені: доступ до спеціалістів; можливість швидкого повторного огляду; денний стаціонар; амбулаторне парентеральне лікування; транспорт; соціальна підтримка; можливості догляду вдома.
Стандарт прямо пов’язує виписку з можливістю подальшого амбулаторного лікування і зазначає, що пацієнт не потребує подальшої госпіталізації, якщо не потребує цілодобового спостереження та за необхідності може отримувати медичну допомогу амбулаторно. Тому рішення про амбулаторний маршрут має враховувати не лише теоретичну можливість існування відповідної послуги, а її реальну доступність і безпечність для конкретного пацієнта.
Окремого аналізу потребують можливі наслідки застосування Стандарту у відносинах між ЗОЗ та НСЗУ.
Сам Стандарт прямо зазначає, що він не встановлює тарифи і правила оплати медичних послуг. Проте з цього не випливає, що його положення не матимуть фінансових наслідків.
Відповідно до статті 14-1 Основ додержання стандартів медичної допомоги є обов’язковим. Своєю чергою Порядок реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2026 році, затверджений постановою КМУ України від 31.12.2025 № 1808, безпосередньо пов’язує надання та оплату медичних послуг із умовами пакетів, медичними записами, галузевими стандартами та іншими встановленими вимогами. Зокрема, планування госпіталізації має здійснюватися з урахуванням стану пацієнта та галузевих стандартів.
Таким чином, виникає реальна можливість, що критерії нового Стандарту будуть використовуватися під час моніторингу НСЗУ як один із нормативних орієнтирів для оцінювання обґрунтованості стаціонарного випадку.
Короткі госпіталізації вже мають фінансове значення
Порядок реалізації Програми медичних гарантій (ПМГ) у 2026 році передбачає окремі фінансові механізми, пов’язані з тривалістю стаціонарного лікування. Зокрема, для пакета «Стаціонарна допомога дорослим та дітям без проведення хірургічних операцій» передбачені додаткові коригувальні коефіцієнти до глобального бюджету залежно від частки пролікованих випадків тривалістю три доби та менше:
Окремі понижувальні коефіцієнти передбачені і для амбулаторно-асоційованих станів та/або інтервенцій, а для окремого пролікованого випадку такого типу до вагового коефіцієнта діагностично-споріднених груп застосовується коефіцієнт 0,6.
Отже, тривалість стаціонарного лікування та оцінка можливості надання певної допомоги амбулаторно вже безпосередньо впливають на фінансування ЗОЗ.
На цьому тлі поява обов’язкового Стандарту, який встановлює конкретні критерії госпіталізації та за відсутності таких критеріїв орієнтує на амбулаторну допомогу, потребує окремого офіційного узгодження з правилами ПМГ.
«Спостереження до 24 годин» і «стаціонар одного дня» — не тотожні поняття
Стандарт запроваджує режим спостереження на строк до 24 годин у відділенні екстреної (невідкладної) медичної допомоги (ВЕМД) або, за відсутності такого відділення, у стаціонарному відділенні ЗОЗ. Водночас ПМГ-2026 передбачає окремий пакет «Хірургічні операції дорослим та дітям в умовах стаціонару одного дня». Таким чином, «спостереження до 24 годин» за Стандартом не є тотожним «стаціонару одного дня» у розумінні ПМГ.
Стандарт допускає до 24 годин спостереження за пацієнтом, який взагалі не потребує хірургічного втручання. Водночас окремого універсального пакета ПМГ для «нехірургічного спостереження до 24 годин» документ не встановлює. Потребує відповіді питання, за яким саме пакетом і за якими правилами має оплачуватися таке спостереження, особливо коли воно здійснюється не у ВЕМД, а у звичайному стаціонарному відділенні ЗОЗ у випадку відсутності ВЕМД.
Амбулаторна допомога з подальшою госпіталізацією
ПМГ-2026 також передбачає, що НСЗУ не оплачує надавачу медичні послуги за відповідним амбулаторним пакетом, надані протягом одного дня, якщо цього ж дня пацієнта було госпіталізовано до цього самого надавача, крім окремо визначеного винятку для пацієнтів, доставлених бригадою екстреної медичної допомоги.
Отже, може виникнути ситуація, коли ЗОЗ протягом кількох годин проводить значний обсяг обстеження, лікування та спостереження амбулаторно, після чого через динаміку стану все-таки госпіталізує пацієнта, однак окрема оплата амбулаторного етапу не здійснюється.
Ця особливість особливо важлива в контексті нового Стандарту, який прямо стимулює використання спостереження до 24 годин перед остаточним рішенням щодо госпіталізації або амбулаторного лікування.
Денний стаціонар і ПМГ
Стандарт прямо називає денний стаціонар однією з альтернатив цілодобовій госпіталізації. Водночас у ПМГ відсутній універсальний самостійний пакет «Денний стаціонар» із окремою ставкою за день перебування, аналогічною оплаті стаціонарного пролікованого випадку.
Це створює важливе питання економічної узгодженості: якщо держава нормативно орієнтує ЗОЗ на перенесення частини допомоги із цілодобового стаціонару до денного або амбулаторного формату, фінансова модель має забезпечувати реальну можливість надавати відповідний обсяг допомоги, а не лише формально називати такий маршрут.
Ризик визнання госпіталізації необґрунтованою
Особливої уваги потребує можливість використання нового Стандарту під час автоматичного та фактичного моніторингу НСЗУ. Постанова КМУ від 17.10.2023 № 1093 передбачає автоматичний і фактичний моніторинг виконання договорів із НСЗУ, застосування ризик-орієнтованого підходу, перевірку даних ЕСОЗ і медичної документації, а у випадку певних виявлених порушень — проведення перерахунку. Перерахунок може стосуватися і попередніх звітних періодів; заклад має право надати пояснення та заперечення.
Крім того, постановою КМУ від 06.05.2026 № 567 уже передбачено право НСЗУ в разі виявлення порушень договору та/або надміру сплачених коштів проводити перерахунок, застосовувати передбачені договором санкції та в установлених випадках зупиняти оплату.
За таких умов необхідно не допустити ситуації, коли відсутність одного з формальних критеріїв Стандарту автоматично прирівнюватиметься НСЗУ до необґрунтованої госпіталізації.
Адже сам Стандарт встановлює протилежне: критерії не є самодостатньою умовою, остаточне клінічне рішення ухвалює лікар, а обґрунтований відступ прямо допускається. Тому госпіталізація, здійснена відповідно до пункту 8 Стандарту та належно клінічно обґрунтована, не повинна автоматично втрачати право на оплату лише через формальну невідповідність одному з перелічених критеріїв. Однак відповідної однозначної гарантії в нормативному регулюванні наразі не сформульовано.
Ризик посилюється з 1 січня 2027 року
Окремо слід звернути увагу на постанову КМУ від 06.05.2026 № 567, якою внесено зміни до порядку укладення договорів із НСЗУ. Частина відповідних змін набирає чинності з 1 січня 2027 року. Серед критеріїв критичного рівня вимог, невиконання яких робить неможливим надання послуги відповідно до специфікацій та галузевих стандартів, прямо названо: «надання медичних послуг відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, клінічних протоколів та клінічного маршруту пацієнта, затверджених МОЗ».
Тобто зв’язок між додержанням галузевих стандартів та договірними відносинами з НСЗУ стає ще більш прямим. Це означає, що будь-яка правова невизначеність Стандарту № 1044 може мати вже не лише клінічні чи дисциплінарні, а й прямі фінансово-договірні наслідки для ЗОЗ.
Саме тому правила застосування Стандарту при оплаті НСЗУ мають бути визначені до того, як неоднозначні положення почнуть використовуватися під час моніторингів та перерахунків.
Обов’язковість виконання галузевого стандарту покладає підвищену відповідальність на орган, який його затверджує.
Недопустимою є ситуація, коли лікар або заклад охорони здоров’я повинен нести негативні правові чи фінансові наслідки через те, що нормативний документ:
З огляду на викладене, вважаємо, що МОЗ України необхідно:
З повагою,
Голова Ради ГС «УМС» Л. В. Мартиненко